Наприкінці вересня простір «Розсадник» став майданчиком для спільнотворення інсталяції «Гніздо», покликаної спонукати до роздумів про дім, відчуття безпеки та потребу в перезавантаженні. Подія відбулася в межах спільнотно-мистецького проєкту «Стежки через двір», основна частина якого проходила влітку в Jam Factory Art Center у межах міжнародної резиденційної платформи Magic Carpets. Спільноплетіння лавки-гнізда з вербової лози відбулося під кураторством художників-архітекторів з Харкова Валерії Агафонової та Богдана Волинського.
Дім не завжди дорівнює конкретній адресі чи географічним координатам. На тлі війни багато українців та українок втратили власні домівки буквально, а хтось і досі шукає відчуття внутрішнього спокою навіть під новим дахом.
«У концепції «Гнізда» птахи – це люди, змушені залишити рідні місця. А гнізда постають як їхні захисні оболонки чи мобільні кокони, у яких можна сховатися від довколишнього світу незалежно від того, наскільки він виявляється ворожим чи чужим” – ділиться ідеєю архітекторка Валерія Агафонова.
Інсталяція “Гніздо” у просторі “Розсадник. Процес спільнотворення
Автори наголошують, що подібна «міграція» та втрата опори уявнюється не лише під час переїзду між регіонами. Вона може відбуватися у межах одного району чи навіть квартири. Гнізда не обов’язково будуються з міцного каміння: найчастіше їх сплітають із улюбленої музики, ритуальних звичок, знайомих побутових речей і теплих спогадів. Це захисний шар, куди важливо час від часу занурюватися, щоб перепочити й наповнитися енергією.
На першому етапі проєкту учасники та учасниці створювали індивідуальні «гнізда» у формі капелюхів та шоломів. Наступним кроком стало розширення цієї ідеї у публічний простір та створення спільної інсталяції у просторі «Розсадник».
Важливим етапом творення об’єкта стала його естетична й просторова гармонізація з контекстом простору.
«Для нас було принципово важливо підібрати вдале розташування для майбутнього гнізда. Таке, щоб об’єкт не виглядав чужорідним елементом, а м’яко вплітався в існуючу тканину простору. Ми прагнули використати гілля, природні текстури та натуральну деревину. Завдяки цьому лавка-гніздо не просто розміщена в просторі, а стає його органічною частиною, що виростає з самого середовища й запрошує до взаємодії», – зазначає Любов Домбровська, архітекторка простору «Розсадник».
Спільне заплітання об’єкта об’єднало відвідувачів та відвідувачок довкола спільної праці та діалогу. Створена лавка-гніздо у громадському просторі виконує одразу декілька символічних та практичних функцій:
- Захищений куток для кожного та кожної: об’єкт, до якого може завітати будь-який відвідувач парку, щоб побути наодинці з собою, перепочити та вгамувати непомітний зовні біль.
- Нагадування про невидимі історії: публічний знак пам’яті про тихий досвід втрати дому, переміщення й постійного пошуку прихистку.
- Місце росту та натхнення: гніздо розглядається не лише як сховище, а й як ґрунт для нових починань. Сплетене з різних ідей, звичок та розмов, воно дозволяє їм проростати на новому місці, надихаючи спільноту на подальше відновлення.
Інсталяція “Гніздо” у просторі “Розсадник. Результат спільнотворення
Простір «Розсадник» висловлює щиру подяку Валерії Агафоновій та Богдану Волинському за художньо-архітектурне бачення, Євгену Червоному за технічну підтримку, Ладі Вербіній за допомогу зі збором матеріалів, а також кураторці проєкту Олені Касперович і менеджерці Ірі Ключник за втілення цієї ініціативи.
Фото – Марини Бондаренко
