Наприкінці березня 2026 року простір екопросвітництва та природотерапії «Розсадник» приймав тотальну інсталяцію «Моє життя – руїни» мультидисциплінарної мисткині Дар’ї Молокоєдової. Одноденний проєкт перетворив закинуті теплиці колишнього квіткового господарства на платформу для роздумів про руйнування, стійкість і крихке мистецтво виживати.
Упродовж кількох десятиліть на території, де сьогодні розвивається простір “Розсадник”, функціонаувало «Квіткове господарство №1». Теплиці, грядки, парники дбайливо доглядалися, оскільки виконували важливу роль у міському озелененні: саме звідси походила більшість декоративних рослин міських квітників і парків. Підприємство припинило своє існування у 2014 році. Зупинка діяльності символічно збігається з початком війни, що створює паралель між занепадом простору і тим, як змінюється життя українців через агресію росії.
Теплиці поступово руйнуються, але не вмирають. Тут продовжують зростати рослини, селяться комахи, співають птахи. Руїна тут постає не як кінець, а як підстава – те, з чого може вирости щось нове. Саме цей простір – зі складною пам’яттю, четвертою природою і залишками скляних конструкцій – притягнув увагу художниці. Перше знайомство з ним, що відбулося минулоріч, переросло у спостереження і врешті – у художній проєкт.
«Я давно думала над тим, як легко будівлі втрачають свій функціонал – через час або через війну. Це спостереження переросло у ширше запитання: чи не є життя на руїнах нашим постійним станом? Можливо, кінця світу не буде – ми просто вже в ньому живемо. Можливо, моє життя і є руїна? А якщо так – як навчитись у цьому жити?» – запитує авторка проєкту Дар’я Молокоєдова.
Мисткиня походить із Краматорська. Навчалась у Харківській академії дизайну і мистецтв та Львівській національній академії мистецтв. У своїй практиці експериментує зі скульптурою, інсталяцією, відео та саунд-артом, але ключовим матеріалом обрала скло. Із 2021 року експериментує з його уламками скла у інсталяціях різного масштабу: від самоорганізованих галерей до масштабних співпраць з Мистецьким Арсеналом та Pinchuk Art Centre. Вже третій рік поспіль бере участь у спільному українсько-чеському проєкті «Митці після школи».
У просторі однієї з теплиць, що на території “Розсадника”, Дар’я реалізувала тотальну інсталяцію, в основі якої вітражі у техніці тіффані – силуети квітів, зокрема троянд, вмонтовані у дах теплиці.
«Уламки скла, з’єднані металом, мерехтять на світлі серед залишків конструкцій і диких ліан. Вони створюють відчуття примарного, але вперто–живого» – ділилася враженнями Ірина, відвідувачка інсталяції.
Вибір техніки був принциповий: вітражна мова стає жестом з’єднання, спробою скріпити уламки надовше. Прозоре скло і метал у цьому контексті перегукуються з самою назвою і природою парку «Залізна Вода».
Присутність людини поруч з теплицями стає способом «активації» місця. Внутрішньою роботою, що повертає сюди тепло і сенс. 28 березня – упродовж одного дня – простір приймав відвідувачів та відвідувачок, охочих оглянути інсталяцію. Дар’я Молокоєдова розповідала про процес створення, трансформацію задуму та відповідала на запитання.
З міркувань безпеки виставку довелося демонтувати. Та пам’ять зафіксована у кадрах, у тому числі відзнятих на плівку.
Проєкт «Моє життя – руїни» присвячений батькові художниці – військовому добровольцю, який переживає виснажливу службу та кризу сенсу, турбуючись про майбутнє своєї родини, і чий досвід перегукується з ідеєю проєкту – будівництва нового життя на руїнах теперішнього.
Мисткиня та команда простору висловлюють подяку програмі “KEY WORK: Мистецькі гранти”, що втілюється RIBBON International у партнерстві з Jam Factory Art Centre, а також Управлінню екології та природних ресурсів Львівської міської ради та Дочірньому підприємству «Парк – Високий Замок» Львівського комунального підприємства «Зелений Львів».
Фото: Дарина Бердинських
