Впродовж останніх двох тижнів членкиня “Плато” Ніна Рубаха брала участь у Конференції ООН зі зміни клімату СОР-26, що цьогоріч проходила у Глазго. Ми поспілкувалися з Ніною, щоб дізнатися більше про її враження від побаченого та почутого.

Анжеліка Зозуля (далі – А.З.): З поверненням додому, Ніно! Що загалом скажеш про поїздку? Чи справдилися твої очікування? Які емоції переважають? 

Ніна Рубаха (далі Н.Р.): Дякую! Я досі не впевнена, чи просто сновиділа, чи дійсно була на кліматичній конференції ООН, де одними коридорами зі мною ходили Барак Обама і Леонардо ді Капріо. А можливо не одними, бо побачити мені їх так і не поталанило (сміється).

За кілька днів до поїздки я тремтіла від очікування і невідомості. 5 листопада у нас квитки на літак, а 3-го вранці я ще не знала чи отримаю візу у Великобританію. В результаті, все склалось якнайкраще. У той же день в обід прийшло повідомлення про відкриття візи, 4-го я вже була у дорозі до Києва, звідки був виліт у Глазго.

Дуже хвилювалась про можливість непорозуміння через мовний бар’єр, а також про те, чи буду я таки корисною комусь тут, зокрема ЮНІСЕФ і Плато, які підтримали мою участь. Зараз розумію, що це неоціненний досвід і я страшенно щаслива, що стала маленькою частинкою такої глобальної пригоди. 

А.З.: Сміливі щастя мають! Виглядає на те, що ризик повністю себе виправдав. Принаймні нам увесь цей час було дуже захопливо стежити за твоїми сторіз у соцмережах. Розкажи детальніше, як змінювалися відчуття впродовж перебування на переговорах? 

Н. Р.: Моя історія на СОР26 розпочалась кліматичним маршем, де 100 тисяч людей гучно та яскраво вийшли з гаслами на підтримку кліматичної справедливості. Події у межах конференції вразили своєю динамічністю та зачепили вайбом добрих докарантинних часів, коли масштабні оффлайн події і нові країни були абсолютною нормою. Масштаб не просто здивував, а дещо спантеличив.

Численні знайомства, події, емоції і дивне усвідомлення присутності тут і зараз, де не сховатись за вимкненою камерою свого гаджета. Різноманітність тем, ідей, рішень, культур розширює світогляд настільки, що на те, щоб осягнути все, що відбулося буде потрібно ще чимало часу.

А.З.: Уявляю. Я заглядала у програму Конференції. Вона видалася настільки насиченою та заплутаною, що мені цікаво, як ви, учасники молодіжної делегації давали собі раду із пріоритетами та загалом навігацією? Наскільки впорядкованим був процес?

Н.Р.: Було по-різному! Аби коротко передати, що ж це за така глобальна “вечірка” 30 тисяч людей, СОР26 можна умовно розділити її на декілька окремих “світів”. Перший – це зали переговорів. В них ухвалюються рішення, йдуть палкі суперечки за доцільність використання того чи іншого слова чи словосполучення, твориться ще одна історія глобального договору.

Другий – делегаційні павільйони країн та організацій. Тут можна натрапити на палку дискусію про доцільність атомної енергетики, скульптуру білих ведмедів у рятувальних жилетах та пінгвіна, що висить на петлі, а також безкоштовні чай і каву. Третій – це численні зали, в яких, здається, нон-стоп відбуваються панельні дискусії, зустрічі та інші події на теми, що стосуються зміни клімату.

Ну і звісно, окремий світ – це кулуари. В кулуарах вирує життя. Хтось влаштовує акції з плакатами і гучними вигуками, аби бути почутими, а хтось протестує мовчки, але привертає до себе ще більше уваги. Хтось шукає нові знайомства, розповідає про свій досвід активізму, а хтось втомлено сидить на килимі і намагається вирішити, куди піти далі і як не захворіти на синдром розмноження особистості, якщо на одну годину у різних місцях відбуваються 5 цікавих подій.

Був ще “п’ятий світ” – така зелена зона, де порівняно тихо і малолюдно, але цікаво, оскільки це простір інновацій. Тут можна було дізнатися про роботів, яких використовують у сільському господарстві, про рішення з майбутнього та революційні проєкти, що впроваджуються по всьому світу від місцевих шкіл до великих бізнесів. А загалом мене вразило, що організатори у прямом сенсі поставили Землю в центрі події. У одній із зон – Action Hub – велика куля нависала над учасниками переговорів та постійно нагадувала про свою важливість.

А.З.: Конференція – як окреме життя. А чи вдалося побачити Глазго? Подейкують, що там погода ще гірше, аніж у Львові. Тобі як?

Н. Р.  Враховуючи, як я люблю мандрівки, я не могла не знайти можливості хоча б одним оком побачити місто. Глазго – дуже затишне, комфортне і досить зелене. Вікторіанська архітектура і вуличні музиканти у славнозвісних кілтах віють шотландським шармом. Сучасні будівлі також гармонійно вписуються у загальний ансамбль міста і додають модерності місту. 

Дуже сподобалась вдало налагоджена система громадського транспорту. І це не тільки тому, що двоповерхові автобуси – класна атракція. Загалом, не пригадую аби стояли у заторах або відчувала якийсь дискомфорт через запізнення транспорту. Самі місцеві часто обирають міську залізницю, автобус чи метро замість власного автомобіля.

Глазго хочеться споглядати від центральних вулиць до далеких закутків. Місто припало мені до душі, хоча так, погода там дійсно гірше львівської. Іноді добрячий дощовик і гумові чоботи точно б не стали на заваді.

На жаль, вдалось відвідати лише один парк. Але він був неймовірний. Всього за 30 хвилин їзди громадським транспортом від центру міста знаходиться Seven Lochs Wetland Park – ідеальна екосистема з води, боліт, рослинних насаджень та загалом дикої природи.

Дивуюсь як у мене вистачило сили волі після цього парку, аби не втекти десь у шотландські простори до островів, пагорбів, озер. Напевно таки, конференція була дійсно цікавою.

А. З.: О, водно-болотні угіддя – це велика любов. Сподіваємося, що колись у Білогорщі також з’явиться уся необхідна для його пізнання інфраструктура і хтось із таким самим захватом розповідатиме про побачене. А як на рахунок інших природоорієнтованих рішень? Що ще вдалося вполювати?

Н. Р.: Полювати на природоорієнтовані рішення планувала цілеспрямовано ще у дорозі, але  запити у гуглі “nature-based solutions Glasgow” далеко не привели, тож уже на місці я змінила свою тактику і вийшла на рандомне полювання. Далеко йти не довелось, бо біля апартаментів, які ми орендували, натрапила на зелені огорожі біля житлових будинків, та й простір поруч з ними був гармонійно озеленений фантастичними багаторічниками. У центрі міста багато високих грядок, де ростуть різноманітні рослини. 

Простір біля наукового центру Глазго, який власне використовувся в якості “зеленої зони” конференції переосмислений екологами та ландшафтними дизайнерами таким чином, аби сприяти інтеграції з природою та збільшенню біорізноманіття навіть у метушливому центрі міста.

Поруч з ними сформавані дощові канави, у яких засаджено водно-болотні рослини, а поруч висаджено чимало дерев та кущів. Також тут була зелена стіна, де червоні рослини висаджені таким чином, що утворюють напис “COP26”.

А.З.: Клас, обожнюю такі відкриття і завжди хочеться, щоб їх було більше. Знаю, що загалом ще дуже мало часу минуло з моменту повернення і основні рефлексії тільки попереду, але все ж: що забереш з собою з Конференції?

Н.Р.: Наша координаторка жартома казала, що для того, щоб зрозуміти, що таке СОР – потрібно відвідати Конференцію рази 3-4 рази. І, мабуть, так воно і є. Якби ми не намагалися швидко адаптуватися, бути постійно сконцентрованими та уважними до різноманітних деталей, все рівно багато що залишилося поза фокусом. І це нормально. Тому основним показником ефективності для мене, як представниці молоді, було надихнутись на активізацію дій. І це виконано в повній мірі! Відчуваю зараз “емоційне загорання” і велику вдячність своїй команді та ЮНІСЕФ, а також загалом усім причетним до цієї неймовірної можливості стати частинкою пригоди під назвою СОР26, де без жодних перебільшень та метафор твориться доля нашої планети.

А.З.: Ніно, дякуємо, що поділилася своїми враженнями. Висипайся і нумо далі робити Львів дружнім для клімату!