Останні кілька років у Львові спостерігається справжній “бум” у оновленні громадських просторів, на тлі якого до численних обговорень запрошують ініціаторів, замовників та, звісно, користувачів цих проєктів. Однак нерідко поза медіапростором несправедливо опиняються ті, хто їх проєктує. Про дослідження потреб містян, пошуки нових креативних рішень та медіацію між різними сторонами на шляху до появи нових публічних просторів у матеріалі за результатами спілкування зі львівською архітекторкою Василиною Гарбар. 

Василина Гарбар – випускниця Інституту архітектури і дизайну Львівської Політехніки. Ще у студентські роки зацікавилася саме проєктуванням ландшафтів, тож відразу після навчання почала співпрацювати з ГО «UrbanIdeas», де мала можливість використати вже набуті знання та накопичити новий практичний досвід. Серед проєктів авторства Василини найчастіше вирізняють реконструкцію парку Білогорща та дитячого майданчика у парку Виговського. Більшість елементів обидвох проєктів виконані з природних матеріалів та максимально органічно “влилися” у ландшафт парків.

Реконструкція парку Білогорща загалом залишається наймасштабнішим проєктом Василини, хоча співрозмовниця пригадує, що став він таким не одразу: спочатку замовники хотіли відремонтувати центральну алею та створити один дитячий майданчик, але потім технічне завдання скорегували. Відтак команді проєктантів довелося вивчати і шукали нові ідеї, керувалися закордонними прикладами, в основі яких майже завжди простежувався природоорієнтований підхід.

«Коли я вперше приїхала в парк Білогорща, щоб детальніше дослідити місцевість, мене вразило те, що на дитячому майданчику навпроти нього гралося багато дітей, натомість сам парк був порожнім. При цьому дитячий майданчик був маленький та стандартний, більшість його елементів були зроблені з металу, а поруч не було ні дерева, ні інших елементів, що створювали б затінок. Батьки пояснювали це тим, що у парку нема чого робити. Тому під час розробки проєкту мені хотілося створити свого роду «магніт», аби перетягнути дітей з малого майданчика до великого парку, привернути їх увагу до зелених насаджень, які мають такий багатий ресурс» – пригадує Василина. 

В результаті було розроблено проєкт, в якому основна, транзитна, доріжка, передбачала бетонне мощення, аби тут можна було швидко пройти, а от бічні стежки розширювали функціональну площу парку за рахунок формування так-званих «острівців-кишень» з унікальними відпочинковими та ігровими зонами.

«Ми хочемо зацікавити львів’ян до відвідування цього парку через відтворення на кожному дитячому майданчику елементів, що нагадували б про одну з п’яти українських природних зон. Так, у проєкті на «степовому» майданчику з’явилася гойдалка з “дикими кабанами”, в «лісостепу» багато лазанок з канатів і колод, що створюють враження пригод у густині. На третьому майданчику можна знайти елементи, по яких можна вилізти на «гору». Також з’явилася умовна “річка з човнами, переправами, балансирами”. І, звісно, є “болото”, тобто щось, що імітує загату з колод» – пояснює концепцію архітекторка.

Дві з п’яти ігрових зон вже реалізовано, решта – у процесі. Як і втілені об’єкти у Білогорщі, добре і якісно зреалізованим є дитячий майданчик у парку імені Виговського. Про нього Василина говорить наступне: “Все вийшло як задумано, за винятком кількох елементів. Про майданчик є багато позитивних відгуків. Особливо до душі, коли батьки говорять, що кілька годин не могли звідти забрати дитину».

Окрім використання деревини, не менш важливими для функціональної складової обох об’єктів є проникні поверхні з відсіву, торцованої деревини, терасної дошки. Під час інтенсивних опадів вони в рази швидше поглинають надлишок води, ніж асфальтовані, гумові чи бетонні покриття. На думку, архітекторки – створення окремих типів проникних поверхонь є найбюджетнішим та найвиправданішим рішенням для міст в умовах посилення кліматичної кризи. До того ж, колись у Львові доріжки з відсіву у парках були нормою та в якості прикладу наводить алеї Снопківського парку.

На питання про те, чи важко переконувати мешканців та замовників у необхідності використовувати у громадських просторах проникні поверхні та інші дружні до довкілля рішення, Василина реагує так: “Мешканці можуть просто не знати, що є природоорієнтовані рішення. Тому потрібно інформувати про те, що такі варіанти можливі і в тому числі цим повинні займатися архітектори”.

Також архітекторка наводить приклад Копенгагена, де останніми роками абсолютно всі проєкти намагаються робити природоорієнтованими задля адаптації до наслідків кліматичної зміни. Такий підхід зафіксовано на рівні стратегічних документів, за впровадженням яких стежать окремі органи. І, відповідно, на такий запит, реагує і комерційний сектор – ландшафтні бюро постійно вигадують нові креативні формати реалізації замовлень, одразу орієнтовані не тільки на те, щоб догодити мешканцям, але й покращити ситуацію із біорізноманіттям, вирішувати проблему нераціонального використання ресурсів, збільшувати площі зелених насаджень. 

На думку, Василини, подібним шляхом могли б рухатися і у Львові: «Місто повинно сприяти впровадженню природоорієнтованих рішень. Наприклад, якщо якесь ОСББ хоче втілити невеликий проект, то можна було б його дофінансовувати. Якщо ж бізнес робить біля себе водопроникні поверхні або насаджує дерева – можна було б зменшувати для нього податки. Мешканцям потрібно доносити думку про те, що такі рішення є вигідними з усіх перспектив».

Публікація є частиною проєкту «Зелена партисипація в дії» громадської організації «Плато». Більше про природоорієнтовані ідеї можна дізнатися з «Каталогу зелених рішень» за посиланням. Проєкт втілюється за підтримки Львівської міської ради у межах конкурсу «Зробимо Львів кращим!»

Спілкувалися Ірина Роговик, Анжеліка Зозуля.